Не з Макаром, що не зрозуміє його й підійме на глум, і не з Яковом, суворим философом і стоїком, що зразу визнає це за зраду товариству й осудить його.
Вибір його скоро спинився на Піхтіреві: він завжди у всьому йме йому віри; хай не зрозуміє, хай здивується — зате прийме близько до серця його справу.
І він постановив усе розказати Піхтереві.
Одного дня, коли на дворі почала вже показуватися з-під торішнього листу та сухого бадилля зелена травиця, Грицько з Піхтірєм, як тільки розвиднилось, були в класі. Крім їх, там ще не було нікого. Поговоривши про всякі шкільні справи, хлопці на який час замовкли. Грицько присунувся ближче до Піхтіра, глянув йому в вічі й тихо сказав:
— Слухай, Піхтір, я маю щось тобі сказати.
Піхтір насторожився.
— Тільки-ж ти нікому не скажеш? — спитав Грицько, серйозно дивлячись на Піхтіра.
— Нікому в світі! — гаряче одповів той, почуваючи, що зараз дізнається про щось дуже цікаве.
— Забожись!
Піхтір мовчки написав пальцем на лавці хрест і поцілував.
— Ну так знай-же: я люблю Галю!
Очи Піхтіреві широко розкрилися, і він з дива аж присів.
— Та брешеш? — придушеним шепотінням всилу вимовив він.
Грицько в свою чергу написав пальцем хрест і поцілував. Піхтір сів на лавці й задумався.
81
