єшся до мене? Чи може закохався? — спитала Галя. Піхтіра немов хто вколов голкою. Він одвернувся, плюнув з обуренням.
— Який ти сердитий, Василю! А я-ж все-таки тебе люблю!
— На! — промовив Піхтір і, здержуючись, бухнув Галю межи плечи.
— Отже хоч що, а люблю!
— Два, — одлічив Піхтір дужче.
— Хоч бий, хоч ні — а люблю!
— Три! — гепнув Піхтір мало не зо всеї сили.
— Хай ти сказишся, дурний Піхтіряко, то-ж болить! — лагідно промовила вона, трохи скривившися.
— Знаєш, за віщо це? — спитав Піхтір, — не знаєш? догадайся! — і Піхтір поважно повернувся й пішов на своє місце. Галя зацікавленими очима простежила за ним, подивилась трохи на його, і в її очах блиснула якась нова думка.
Після лекції, коли Піхтір, схопивши по арихметиці двойку, смутний сидів, розвалившись на лавці, до його проворненько підійшла Галя і сіла щільно коло його. Вона зазирала йому у вічі і питала:
— Ти щось знаєш, Піхтірчику, — скажи, що ти знаєш?
Піхтір мовчки одвернувся од неї й поволі одвів її голову од себе.
— Не лізь! — сказав він.
— Піхтірчику, голубчику, скажи — я завтра тобі шоколаду принесу, — улесливо приставала до його Галя.
83
