Через невеличкий час Піхтір забув уже свою двойку, добродушно на ввесь рот посміхався й, хитро прищуривши очи, базікав, позираючи знизу на Галю:
— А ти мабуть, і справді відьма — в тебе й очи якісь циганські. Ой і хитра-ж ти!..
Потім їх голови стуляються і розмова робиться тиха, таємнича.
Галя, боязко озираючись на всі боки, нишком казала щось Піхтіреві на ухо. Піхтір раптом схопився і строго насупив брови.
— То ти мені кажи, їй-богу кажи, — це ти правду кажеш?
Галя ще нижче схилила голову й зашепотіла тихо-тихо…
Через який час Галя, вирвавши клаптик паперу з зшитку, писала щось на йому, закриваючись хусткою, а Піхтір уважно дивився через плече. Потім Галя згорнула папірець і оддала Піхтіреві. Ударив дзвоник, і хлопці розсілися по своїх місцях. Мугикаючи щось, собі під ніс, Піхтір з байдужим виглядом пройшовся разів скілько мимо лавки, де сидів Грицько.
Улучивши час, він непомітно для товаришів сунув папірець Грицькові в руку й тихенько промовив:
— Од Галі… вона тебе любить.
У Грицька зачервонілися щоки, уши, заблищали очи.
— Та брешеш, Піхтіряко! — радісним голосом прошепотів він.
— Хай мене вб'є золотий хрест!
З тим-же байдужим виглядом Піхтір пішов на своє місце.
84
