а в могилі княженковій так щось і осіяло. Дивиться, а то прилетіла панна, така хороша, що аж сяє од неї. Зняла вона з голови у себе шовкову шалю і стиха вдарила нею по плечі мертвого. Княженко зразу розплющив очі та й устав такий молодий та гарний, немов він не вмирав. Сіли вони рядком, обнялися та й розмовляють любенько. А Левень тихенько просунув руку в дірку та відразу за шовкову шалю. Рванулася панна, стрепенулась, полинула з могили, а шовкова шаля осталася в руці у Левня.
Молодий Княженко, як сидів живий, так уже й остався.
Тільки почало сходити сонце, приходить князь із своїми слугами до могили. А Левень уже гукає, щоб могилу швидше розкривали та його з молодим княженком пускали на волю.
Як побачив старий князь, що син його живий, то зрадів так, що й не сказати. Звелів він зробити великий бенкет. Наїхало на той бенкет багато гостей і з близьких і з далеких країв і бенкетували вони сім днів і сім ночей. А як мали гості роз'їздитись, старий князь скликав їх до гурту і розказав їм про те, як помер колись його син і як Левень вивів його з могили живого. Гості дивом дивувалися та Левня славили. Тоді старий князь і каже йому:
— Скажи-ж мені, добрий чоловіче, чим мені тепер нагородити тебе за твою послугу? Нічого не пожалію: чи золота, чи срібла, чи мого панства забажаєш — всього надарую тобі.
А Левень і каже:
— Не треба мені ні золота, ні срібла, ані
