ждання усмішку і всю її недбайливо розкидану постать, під нею правдивий був-би напис: „повне щастя“.
Успіх був повний: і художній, і матеріяльний. Зібрано було на користь хати-читальні 11 карб. 50 коп.
Здавалось, тільки-що заснули, аж ось:
— Товариші! Товариші!
Хлопці порозплющали очі. В одчинені ворота бив веселий, ясно-рожевий ранок. Стояли осяяні сонцем Настя й Соня. З клунком за плечима, з палицею в руці, свіжа, бадьора, Соня привітно й смутненько усміхалась. Хлопцям здалось, що спали вони всього одну хвилинку, здавалось, що недавно перед цим була опущена завіса і після коротенького антракту одкрилась нова сцена. На цю сцену з сонячними живими декораціями вийшли Соня з Настею починати якусь нову, чарівну п'єсу.
— Вибачте, товариші, мені було шкода вас будити, коли-ж не хотілося іти не попрощавшись.
— Зажди, Соню, ми тебе проведемо!
— Е, ні! Треба поспішати: мене там обіцяли трохи підвезти. Глядіть-же, приїздіть! Прощайте! — Сромливо: — вибачте, що побудила.
Уклонилась, усміхнулась, одійшла трохи, знову кивнула головою, зникла,
Стало жаль чогось. Повіяло смутком. Зразу стало ясно, що в цій дівчині багато більше було теплого, цікавого, чим думали, було шкода, що мало взнали її.
Чисте, передосіннє небо вже дивилось на землю голубою задумою. Голе поле нагонило
