сум. Прилітав уже, як новий гість, легесенький смуток, — вітер. Раптом встали перед очима у хлопців Київ, школа, шкільний гамір, забуті на цей час учні, вчителі. Готувались до од'їзду. Валя бігав по селу, енергійно стягав для шкільного музею різні цікаві речі, що в час перебування в селі наглядів у селян: старовинний великий коряк, уламок мережаного чумацького ярма, вулик, ясне череп'я. Гордощами його був величезний мамутів ріг, що днів зо три канючив він його для музею в одного селянина.
Вітя захопився агітацією поміж селянськими хлопчаками, намовляючи їх їхати з ними до Київа учитися в семирічці. Казав, що їхня школа в Київі охоче приймає селянських дітей, одводить для них при школі помешкання, дає безплатні сніданки. Наговорив, наобіцяв, і бідні хлопчаки, що давно мріяли слідом за Бондарями учитись у Київі, остаточно почмаріли. Завжди ходили за ним табунами, як за батьком. Смутний чогось ходив Кость, аж змарнів, ще смутніша — Настя. Вона далі не мала змоги учитись — мала залишитись в селі. У хлопців частіше виникали розмови про Київ, про школу. Одного разу в товаристві знялася жвава розмова про те, хто де буде учитись далі. Перед кожним слались широкі шляхи: всі вищі школи були для них одчинені, всі фахи можливі — і за короткий час кожний побував інженіром, артистом, літератором, лікарем.
Настя сиділа осторонь, слухала мовчки. Її якось тепер не помічали. Підчас гарячих розмов встала і непомітно вийшла. Тільки Кость подивився їй услід пильними очима. Пере-
