— Петре Михайловичу! Петре Михайловичу, можна?
— Можна! — каже.
Упхались гуртом.
— Добридень!
— Добридень! А ви вже тут. Я оце хотів сам трохи роздивитись, а коли прийшли, розглянемо всі вкупі.
На великому столі були порозкидані пилочки, напильники, рубанок, обценьки, бруски дерева і багато иншого приладдя потрібного для будування моделі аероплана. З другого боку лежала чимала купка новеньких книжечок, по середині був розгорнутий великий аркуш паперу, над яким сидів із олівцем у руках Петро Михайлович, заклопотаний, задуманий. Розсипались кругом столу; той за книжки, другий тягне брусок, инші через плече Петра Михайловича зазирають на папір.
— Що це за риба намальована?
— Е ні, так не можна, друзі мої. Про все довідаєтесь у свій час, а тепер закликаю до порядку!
Ущухли.
— Покладіть ви речі на місця!
Поклали.
— Перш, ніж почати працювати із цим приладдям, мусимо оцю роботу — показав Петро Михайлович малюнок на папері — розібрати по кісточках і знову скласти. Це рисунок моноплану!
— То будемо моноплан будувати?
— Моноплан! Моноплан! А що? — на моє вийшло! — радів Андрій.
— Прошу посідати — поговоримо до ладу!
