13
ТАЛАНТ
— Трошки, — додав він скромно.
Зітхнув:
— Ех, огидло все це мені до краю.
— То ви-б докинули, якої неволі сидіти в дяках?
Підвів голову й серйозно подивився на мене:
— В москалі візьмуть.
Задумався. Далі стрепенувся, кинув на мене запозирливий, гострий погляд.
— А ви самі — якого роду?
Я сказав.
— Угму…
— А що таке?
— Я так.
Заспокоївся.
Вистукує щось пучками по столу. Стиха почав співати. Голос затремтів юнощами, мрійно і лагідно.
Далі прояснів, засміявся, енергійно труснув кучерями й очи засяяли ясно, весело — по бурсацькому.
До мене:
— Ви співаєте?
— Співаю.
— Цю знаєте? — і на всю школу несподівано шугнуло:
„Де ти бродиш моя доле“…
Разом із тим він широким рухом вийняв із кишені пляшку, ніби про це вже була в нас мова раніш, вибив пробку, повів очима по кімнаті:
— У вас тут чарки, або хоч шклянки не буде?
Я сказав, що горілки не буду пити.
Він не почув, чи не зрозумів.
— Що?
— Кажу, що я пити не буду?
— Чому?
