17
ТАЛАНТ
— …Часом глянеш, які нам ставлять мури на тому шляху — то иноді одчай візьме. І хочеться піти туди, стати під брамою університету: кричати, прохати, за поли хапати, щоб впустили туди, а як ні — то краще не одходячи об той мур розбити голову…
Ніби не та людина: здалося, щось тепле, щось рідне почув я у йому.
Розмова загорілася, як сухий хмиз на огні.
Щира, горяча, довга…
У якесь свято познакомився і з нею, з Тетяною.
Прийшла до Андрія Марковича по книжки: — десь певне прочула, що прибув новий учитель — прийшла на довідки.
Іще ні разу її не бачивши, я багато де-чого чув про неї. Дівчина вчилась у городській школі… в голові вітер… Співає в церковному хорі. Заводить любощі з регентами, і з сільськими писарями. О. Василь бере її собі за помішницю в церковній школі і, коли вірити людям, купує їй рожеві чулочки. Казали, що одного темного вечора матушка ходила з хлудиною до школи заганяти свого батю. Охоча до жартів, до вигадок. Багато де-чого говорили, — і малював я її собі в думках ясно. Коли-ж уперше побачив у кімнаті Андрія Марковича, я ніяк чомусь не міг пойняти віри, що це вона. Все, що про неї говорили, забулося одразу.
На мене пильно дивились цікаві очи.
Великі, довірчиві, карі.
Ці очи зразу викликали в мене якесь хвилю
Заг. Бібл. 212.
2
