35
ТАЛАНТ
ками затулила, — і все внизу затьмарилось, засоромилось…
Зітхнув, вікно причиняю.
— Ні, ще не розвидняється…
Знову до столу… Хвилина, друга — потонув у глибині мережаних рядків…
Щось шкряботить у віконницю — слухаю, мов крізь сон…
— Гуркотить віконницею, - чую й не проснуся.
І раптово ударили живі слова…
Слова, що ними обізвалася до мене німа перед очима стіна:
— Ви ще й досі не спали, книжник і чернець?..
Кидаюсь, зразу не вгадаю звідки, озираюсь:
Віко одчинене. В його ніч зазирає, як срібне по шовку вишивання, а на його тлі у квітках, у намистах — засватана дівчина Наталка…
— Тетяна?..
Сміється:
— Я вас налякала?
Далі:
— Ось ідіть сюди. Швидче.
Вихожу.
Сидить схилившись на шкільних ганках. Лице трохи зблідло, під пасмами розмаяної коси очи сяють, палахкотять уши. Не знає, що почать, сміється:
— Гляньте, яка ніч! Яка ніч! Ішла оце житами сама самісінька, а мені здавалось, що за мною музики грають, співають… Як хороше, боже, як хороше на світі!
Несподівано до плеча горнеться, очи склепила, сама, як у огні.
Ворушиться якась трівога.
