40
С. ВАСИЛЬЧЕНКО
Гай-гай!..
Ждемо день і другий — немає Тетяни. Побачили — надвечір — кудись мчали пани фаетоном; між ними вона, як квітка. Мов і знать нас не знала, — не глянула, як і не вона. Віри не доймали: чи-то була справді та ніч обмарена, чи-то тільки минущий сон. Довідались, що в театрі репетиція, пішли. — Червоніє, одвертається, ніби чогось нас соромиться.
І дивуємось, і обурюємось:
— Що-ж се таке?
День, другий. — В селі почали дзвонити:
— З паничем звязалась, по житах волочиться…
— Ось що!..
Отець Василь лютий, як звір:
— Півчу покинула, співаків од церкви однадила — розпуста, сором.
Пророкують:
Не буде з неї добра — поназдивитесь! Думає — довго будуть панькатись із нею — поки награються…
Гомін, шум…
Раніш мов її й не бачили, тепер і те згадали, що вродлива вдалась, пащикують:
— Не дурно Гнатиха дочку в шавлії купала — знала для кого кохала.
А в мене, а в Андрія — жаль: так ніби люде нам на неї очи розплющили:
Книжки покидали. Як шалені ходили, кипіли.
|
|
…Цілий день у полі дзвонили коси, як у дзвони, шуміла, стигла пшениця, як вода…
Вночі — не шелесне.
