Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/54

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

52

С. ВАСИЛЬЧЕНКО


так жартома, задарма гріють людям серце, темне життя їх окрашають? Не питають ціни тому святому дарові, та й не знають ні болю, а ні того жалю…

Думалось…

XIII.

І досі воно перед моїми очима те незграбне будування з соснових дощок та обаполів — народній театр… Довго після того стояло воно із забитими дверима, чорне од дощів, сумне. Вільха, кущі бузини щільно тулились до його, по стінах вився дикий хміль; бур'яном, глухою крапивою стежки позаростали, завелися сичі, плакали ночами. Люде навіть удень минали його, розповідали страшне. Казали хоч-би хто-небудь; добра душа, спалив оту озію. Ідеш мимо, то аж на серці холоне…

А проте, що счинилось на тому меду в селі Ярках на Другу Пречисту, — далеко прогула луна…

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Вся в золоті сяяла на цвинтарі липа. Саме жовкло тоді на дереві листя.

Увіходимо:

В церкві людей — тиск. Хор свіжих нагуляних за літо голосів співає бадьоро, шумко, хоч і не завжди в лад. Пригинаючись і ховаючись за чужима плечима стояла між співаками й Тетяна — вигляд суворий, замкнений, навіть ворожий до людей. Пригнічена, забута…

Кінчали службу.

В церкві стало урочисто, тихо.

Співаки заворушились, захвилювалися, готуючись до концерту. Забренів по церкві камертон. Густо загули баси: