Княженкові переказала. Живе мати цього коника в девятому царстві, в глибокому морі. Один раз на рік, у такий-то четверг, виносять її хвилі на берег лоша приводити. Тоді багато до моря набігає всякого звіра. Тільки кобила приведе лоша теє, звірі його розривають, а кобила знов у море тікає. Цей рябенький коник — од тієї кобили. Велетень одняв його од звірів, тільки ото вони ногу йому покалічили.
Княженко й каже:
— Поїду добувати й собі такого коника.
Попрощався й поїхав.
Довго їздив Княженко по світу, все питався, де теє море. Найшов таки старого чоловіка, що знав про все. Розказав той чоловік Княженкові: і де теє море, й коли той четверг, що вийде кобила з води лоша приводити, ще й пораду добру дав:
— Візьми ти з собою, — каже, — всякого мняса багато. Як позбігаються до моря звірі, щоб лоша теє розривати — то ти й кинеш їм те мнясо. Будуть вони теє мнясо їсти, а ти мерщій на лошатко та й тікай.
