Сторінка:Василь Чумак. Червоний заспів (1922).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

На прикінці осені 1919 року, в Київській контр-розвідці «Добровольчої армії» генерала Денікина, замордовано юного комунара-поета Василя Чумака.

Заарештували його й закатували разом із Гнатом Михайличенком, бувшим Наркомом Освіти УСРР та цілою групою комуністів. Подробиці смерти сховали мури контр-розвідки й білогвардійські офіцери, що творили суд і росправу. В пресі ж з'явилася традіційна звістка про «убитих при спробі тікати».

Не крило своєї радости біле «громадянство», довідавшись про смерть небезпечних ворогів.

Отверто говорилося, що подвійно радіє чорна сотня: бо ж їй удалося, мовляв, убити «комуністів-українців»… Клясова ненависть визискувачів і звірячий шовінізм імперіялістів сполучилися в одне. Але радість «героів» «Грабармії» була би ще більшою, коли б вони знали, що в особі чорнявого девятнадцятилітнього юнака іми знищено одного с піонірів культурних змагань пролєтаріяту на Україні, будівника інтернаціональної культури ворожої ім кляси.

Чумака не знали його клясові вороги. Але його повинні й будуть знати його товариші по клясі й по революційній роботі.