пер доходить до нас, вийшло від них уже перед віками. Ми бачимо тілько минуле, давно минуле, а не теперішнє.
Додаймо вкінцї, що наше сонце, яке від часу Коперника привикли були вважати цїлком сталим тїлом, по новійшим дослїдам порушує ся також у просторі певним означеним шляхом. До того спостереженя дійшли учені дуже простим способом. Уважаючи докладно на рухи звізд завважили вони, що звізди з одного боку звільна немов зближають ся одна до одної, а з другого немов віддалюють ся. Се явище зовсїм нагадує те, що коли йдемо лїсом, то бачимо, як дерева в міру нашого зближеня до них немов розсувають ся, а в міру нашого віддалюваня неначе стискають ся до купи. При близших обсервациях стверджено, що сонце справдї з усїми своїми планетами в небеснім просторі посуває ся звільна до ґрупи Геракля. Однако сей рух нашого сонця в просторі такий повільний, що для нас практично не має майже нїякого значіня.
Оттак перейшовши хоч з дебільшого основні факти астрономічної науки ми можемо виробити собі хоч приблизне понятє про ту вічну переміну матерії і той ненастанний рух, який відбуває ся в без-
