Дія 1
сцена 1
Ф. вісім, десять, двадцять, тридцять, тридцять вісім і сорок три (2)
С. Ах, мені так долиця він, мов робила я собі (2), подивись мій любий Фігаро (2), подивись (2), подивись яки й він гарний (2), він прегарний
Ф. Так, серденько, він прегарний, мов робила ти собі (2), так, серденько, він дуже гарний, так, серденько, він прегарний, мов робила ти собі.
С. і Ф. На той день як для нашого свята я вберуся розкішно й багато, щоб отвіто (?) й врочисто сказати, що сюзанна назавше твоя \ моя, сюзанна стане твоя \ моя,
Речитатив
С. що ти там розміряєш, дорогий фігаретто?
Ф. Прикидаю, який вигляд матиме те ліжко, що нам дарує граф от на цьому місці.
С. У цій кімнаті?
Ф. Звісно, віднині з графської ласки вона наша
С. Забирайся ти з неї!
Ф. З якої речі?
С. А та річ у мене тут.
Ф. Чому ж її не пустиш звідтіля
С. Бо я не хочу. Слухайся ти мене.
Ф. Не розумію. Чого ти вередуєш. Це ж найкраща кімната у цілім замку.
С. Тому що я – Сюзанна, а ти – дурнисько
Ф. (?) як ти хочеш, я й справді не збагну, де краще могли б ми жити.
№2 [Дует]
Ф. Вночі враз потреба у пані до тебе, потреба до тебе – дінь, дінь, дінь, дінь, - за два кроки опинишся там. До мене ж у пана потреба настане - дон, дон, дон, дон, - за три скоки – на послуги вам.
С. Аж раптом в дзвіночок наш любий паночок, наш любий, наш любий паночок – дінь, дінь, дінь, дінь, - і за три милі ти мусиш мчать – дінь, дінь, дінь, дон, дон, дон, дон – на це ж місце його шле нечиста, і от за три скоки….
Ф. Сюзанно, мовчать, мовчать….
С. І раптом, за три скоки - дінь, дінь, дон, дон,… послухай!
Ф. Готово!
С. Але ти дай слово, мені ти дай слово, підозру і сумнів од себе прогнать.
Ф. Про що тут розмова (2) – і сумнів і злоба у серці тремтять.
Речитатив
С. Ну добре, мовчи та слухай.
Ф. Скажи у чому справа?
С. Вельможний граф наш надто вже утомився полювати (далеко) на чужих красунь, тож він хоче влаштувати собі щастя тут у замку, але не на дружину, слухай краще, розохотивсь тепер він,
Ф. Тоді на кого?
С. На твою Сюзанну.
Ф. Що, що?
С. Так, так на мене! Він гадає, для цього у пригоді стане оця наша кімната…
Ф. Браво, вигадав хитро!
С. Ось на яке дбання, на яку ласку заслужила ти й твоя наречена.
Ф. Що ж, далебі, висока ласка й милість!
С. Слухай-но найкраще далі. Дон Базиліо, що вчить мене співам, його підсобник, щодня мені торочить замість лекції ту саму стару пісню….
