Ця сторінка вичитана
Изъ почорнілого димаря стовпомъ валивъ димъ и, піднявшись високо у-гору, такъ що подивиться — шапка спадала, — розсипався гарячимъ уголямъ по усёму тобі степу, и чортъ — нічого бъ и згадувать єго, собачого сина — такъ хлипавъ жалібно у своій скоті, що гайворони зъ переляку гуртами піднімались зъ ближнёго дубового лісу и зъ дикимъ крикомъ кидались по небу.