лице дівчини… Се Галя! але хто жъ той високий чоловікъ, що стоіть до нёго спиною? Дарма придивлявся вінъ: тінь покривала ёго відъ нігъ до голови. Зъ переду тільки вінъ бувъ освітлений трохи, але найменьший крокъ Левка, ступлений на-передъ, уже покладавъ ёго въ неприємность бути відкритимъ. Тихо притулившись до дерева, рішився вінъ зостатись на місці. Дівчина виразно вимовила ёго имя.
„Левко? Левко ще молокососъ!“ говоривъ хрипливо и нишкомъ той високий чоловікъ. „Якъ я встріну ёго коли-небудь у тебе, то я ёго за чубъ…“
„Хотівъ би я знати, який отсе шельма вихвалюється насіпати мені чуба!“ тихо промовивъ Левко и витягнувъ шию, щобъ не пропустити ні одного слова. Але незнакомець говоривъ дальше такъ тихо, що и годі було чого підслухати.
„Якъ тобі не встидно!“ сказала Галя, коли вінъ скінчивъ свою річъ: „ти брешешъ, ти обманюєшъ мене; ти мене не любишъ; я ніколи не повірю, щобъ ти мене любивъ!“
„Знаю,“ продовжавъ високий чоловікъ: „Левко багато наговоривъ тобі нісенітниць и
