„Диявола у виверненімъ кожусі.“
„Давайте ёго!“ закричавъ голова, ухвативши за руку приведеного пійманця. „Чи ви зъ ума зійшли? Та жъ отсе пяний Каленикъ!“
„Що за пропасть! въ рукахъ нашихъ бувъ, пане голово!“ одвічали десятники. „Въ переулку обступили проклятущі хлопці, стали танцювати, торгати, виставляти язики, виривати зъ рукъ… чортъ зъ вами!… И якъ ми попали на отсю ворону, замість ёго, Богъ одинъ знає!“
„Властю моєю и всіхъ мирянъ, дається повелінє,“ сказавъ голова, „зловити якъ-стій сёго розбійника! а такимъ побитомъ и всіхъ кого найдете на вулиці, и привести на розправу до мене!…“
„Помилуй, пане голово!“ промовили деякі, кланяючися въ ноги. „Побачивъ би ти, які вони почвари; нехай насъ Богъ побє, и родились и хрестились — а такихъ поганихъ пикъ не видали! Чи далеко до гріха, пане голово? перелякають доброго чоловіка такъ, що після ні одна баба візьметься вилічити.“
