хоча й вона пручалась, впустили черезъ широке вікно до хати та й забили віконницею. Писарь посмотрівъ: завіси у широкоі віконниці відорвані и тільки підперта зверхи деревянимъ брусомъ.
„Добро тобі, одноокий дідьку!“ закричала вона, приступивши до голови, которий подався въ-задъ и все ще продовжавъ мірити іі своімь окомъ. „Я знаю твою гадку: ти хотівъ сёго, ти радъ бувъ оказіі щобъ зъісти мене, щобъ нікому було дивитись, якъ старий дідуганъ дуріє. Ти думаєшъ, я не знаю объ чімъ ти говоривъ нині зъ Галею? О, я все знаю! Мене годі звести и не твоій безглуздій довбні. Я довго терплю, але після не погнівайся… “
Сказавши теє, показала кулакъ и живо відійшла оставивши остовпілого голову.
„Ні, тутъ не на жартъ сатана вмішався,“ думавъ вінъ, чухаючи свою довбеньку.
„Зловили!“ загукали надходячи въ сю пору десятники.
„Кого зловили?" спитавъ голова.
