Цю сторінку схвалено
нічъ, величаво догоряла. Такъ саме прекрасна була земля въ чуднімъ сріблянімъ блеску; але вже ніхто не впивався ними: все погрузилося въ сонъ. Инколи тільки переривалось мовчанє бреханємь собакъ, и довго ще пяний Каленикъ плентався по вснулихъ вулицяхъ, шукаючи своєі хати.
Конець І. тому.
