„и язикъ у неі, у столітнёі відьми, не заболить вимовити отсі слова!“
„Столітнёі!“ підхопила підтоптана красавиця. „Поганець! иди умийся въ-перше, урвитню ледачий! Я небачила твоєі матери, але знаю, що вона смітє! и батько смітє! Столітнёі! а въ нёго молоко ще на губахъ…“
Тутъ візъ зачавъ спускатися зъ мосту, и послідніхъ слівъ уже не можна було почути. Але парубокъ не хотівъ, здається, на отсімъ скінчити: не думаючи довго, вхопивъ вінъ грудку болота и шпурнувъ у-слідъ за нею. Ударъ бувъ удачнішъ, ніжъ можна було сподіватись: увесь новий перкалевий очіпокъ забризканий бувъ болотомъ, а регітъ збитошнихъ гульвісъ подвоівся зъ новою силою. Вродлива щоголиха закипіла гнівомъ; але візъ одъіхавъ въ ту пору досить далеко, а месть іі обернулася на невинну пасербицю и пенявого подруга, которий привикнувши зъ-давна до подібнихъ появівъ, заховувавъ уперте мовчанє и холоднокрівно приймавъ чварні речі розгніваноі подруги. Однакже, не вважаючи на те, невгаваючий язикъ іі лопотівъ и перевертався въ роті ажъ доти, покіль не при-
