Ця сторінка вичитана
Тутъ почулося зъ на-двору гавканє и стуканє до ворітъ. Хівря квапливо вибігла и вернулася, вся поблідніла.
„Ну, Опанасе Ивановичъ, пропали ми зъ вами: купа людей стукає, а мені й причувся голосъ…“
Варенникъ зупенився въ горлі поповича… Очи ёго випулились, непаче-бъ який виходець зъ того-світа що лишъ передъ симъ зробивъ ёму свою візиту.
„Вилазьте сюди!“ кричала налякана Хівря, показучи на положені підъ самою стелею на двохъ перекладинахъ дошки, на которихъ було наметано всілякого домашнёго лахмитя.
Небезпечность додала духа нашому героєві. Схаменувшись трохи, скочивъ вінъ на постіль, и полізъ відтамъ бережно на дошки; а Хівря побігла безъ памяти до ворітъ, бо стукъ шовторявся тамъ зъ більшою силою и нетерпливостю.
