миски, и косорно застебнаючи свою ніби не-зъ-нарошна розхрістану корсетку: „вареники, галушечки пшенишні, пампушечки, товченички!“
„Заложуся, коли отсе зроблене не хитрійшими руками изъ всего Євина рода!“ сказавъ поповичъ, беручись за товченички, и присуваючи другою рукою варенички. „Однакожъ, Хавроніє Никифоровна, серце моє жаждетъ отъ вась кушания сладшого всіхъ пампушечокъ и галушечокъ.“
„Та я й не знаю, якого вамъ ще кушания хочеться, Опанасе Ивановичь!“ одвічала вродлива красавиця, прикидаючись, буцімъ не розуміє.
„Розумієтся, любви вашей, несравненная Хавроніє Никифоровна!“ шопотомъ промовивъ поповичъ, держачи въ одній руці вареникъ, а другою обіймаючи широкий станъ іі.
„Богъ зна, що ви видумуєте, Опанасе Ивановичъ!“ сказала Хівря, встидливо потупивши очи. „Ще чого не стало! ви може захочете ще цілуватись!“
„На щотъ сёго я вамъ розкажу отъ хочъ би й за себе,“ продовжавъ поповичъ. „Въ битность мою, приміромъ сказати, ще въ бурсі, отъ, тямлю якъ нині…“
