близче горнулись одинъ до одного; супокійность замитрожилась, и страхъ не дававъ нікому и ока прижмурити; а ті, що були не зовсімъ хороброі вдачи, и придбали собі нічляги по хатахъ, забрались до-дому. До числа сихъ послідніхъ належавъ и Черевикъ зъ кумомъ и дочкою, и вони то, разомъ зъ гостями, що впросились-було въ нихъ до хати, наробили того сильного стуку, которий такъ перепудивъ нашу Хіврю. Кума вже трохи й резібрало. Се можна було бачити зъ того, що вінъ два рази переіхавъ возомъ подвірє, поки надибавъ хату. Гості тежъ були у веселому успособленю, и увійшли въ хату першъ самого хазяіна. Подруга нашого Черевика сиділа, мовъ на шпилькахъ, якъ вони взяли шарити по всіхъ углахъ хати.
„Що, кумо!“ гукнувъ увійшовши кумъ, „тебе все трясе лихоманка?“
„Та, нездоровиться,“ одвічала Хівря, несупокійно поглядаючи на дошки, перекладені підъ стелею.
„А ну, жінко, дістань-ко тамъ зъ воза боклажку!“ говоривъ кумъ до жінки, що зъ нимъ приіхала до-дому: „ми черпнемо іі
