духомъ оживили ёго плетеними нагайками, такъ що ажъ висче отсёго сволока підскакувавъ. Жидъ въ ноги, и признавсь до всего… Але свитки годі було вистарати заразъ. Пана обікравъ на дорозі якийсь Циганъ и продавъ свитку перекупці; ся привезла іі знову до Сорочинець на ярмарку, але зъ тоі пори вже ніхто нічого не ставъ куповати въ неі. Перекупка дивувалась дуже а далі й поміркувала: певне сёму винна червона свитка: не дарма, надягаючи іі, чула вона, що іі все щось давить. Не думаючи, не гадаючи довго, кинула въ огонь — не горить бісова одежа. „Е, та се чортівський дарунокъ!“ Перекупка нарозумилась и підсунула въ візъ одному мужикові, що вивізъ-було продавати масло. Дурний утішився; але масла ніхто й питати не хоче. „Ехъ, недобрі руки підкинули свитку!“ Вхопивъ сокиру и порубавь іі на куски. Дивиться — лізе одинъ кусокъ до одного, и свитка впять ціла! Перехрестившись, вінъ іі другий разъ сокирою, порозкидавъ куски по всему місту, та й поіхавъ. Зъ тоі пори що року, и якъ-разъ на саму ярмарку, чортъ зо свиньскою мордою ходить по всій торговиці, хрунькає и збирає куски своєі свитки. Теперъ, кажуть, одного тільки лівого рукава не стає
