„Що се?“ вимовивъ зъ переляку Черевикъ.
„Нічого!…“ одвічавъ кумъ, трясучись усімъ тіломъ.
„Ось!“ обізвався одинъ изъ гостей.
„То ти?…“
„Ні!“
„Хто жъ отсе хрунькнувъ?“
„Богъ зна, чого ми налякались! Атже-жъ нічого нема!“
Всї боязько стали оглядатись, и зачали шарити по кутахъ. Хівря була ні жива, ні мертва.
„Ехъ ви, баби! баби!“ промовила вона голосно: „чи то вамъ козакувати та чоловіками бути! Вамъ би веретено въ руку, та й посадити за гребінь. Отъ може, прости Господи!… підъ кимъ небудь лавка заскрипіла, а всі й кинулись, якъ навіжені!“
Се завстидало нашихъ храбріівъ, и заставило іхъ вернутись назадъ до своєі казки. Кумъ хлиснувъ зъ чарки и зачавъ розказувати дальше:
„Жидъ завмеръ; але свині, на ногахъ, довгихъ мовъ тики, повлізали крізь вікна и
