же зъ-біса и той суклятський чортъ: носивъ би вже свитку и безъ одного рукава; такъ ні, треба жъ добримъ людямъ не давати супокою. Якби я, приміромъ, бувъ чортомъ — чого. Боже борони — чи я би ставъ шибатись по ночі за проклятими лахманами?“
Тутъ философованє нашого Черевика перерване було грубимъ и різькимъ голосомъ. Передъ нимъ стоявъ високий Циганъ.
„Що продаєшъ, чоловіче добрий?“
Продавець помовчавъ, подивився на нёго відъ нігъ до голови, и сказавъ зъ супокійнимъ видомъ, не зупеняючись, и не випускаючи зъ рукъ уздечки: „Самъ бачишъ, що продаю!“
„Ремінці?“ спитавъ Циганъ, позираючи на уздечку, що вінъ державъ въ рукахъ.
„Та, ремінці, коли тільки кобила похожа на ремінці.“
„Однакже, до чорта, земляче, ти видко, іі соломою годувавъ!“
„Соломою?“
Тутъ Черевикъ хотівъ-було потягнути уздечку, щобъ провести свою кобилу и облі-
