„Иди! иди! зъ тебе и безъ того сміються“.
„Ти жъ бачишъ, що яще не вмивався," продовжавъ Черевикъ, зіваючи и чухаючи спину, та стараючись міжъ-тимъ зискати часу задля своєі ліности.
„Отъ у самъ часъ захотілось ёму бути харнимъ. Коли се за тобою водилось? На, рушникъ, та втри своє личище.“
Тутъ ухопила вона щось звинуте въ клубокъ — и зъ ужасомъ відкинула відъ себе: се бувъ червоний манкетъ свитки!
„Иди, роби своє діло,“ повторила вона, зібравши всі духи, свому подругові, бачачи, що въ нёго страхъ одіймивъ ноги и зуби калатають.
„Буде жъ теперъ продажъ!“ ворчавъ вінъ самъ до себе, відвязуючи кобилу и ведучи іі на торговицю! „Не дарма жъ, якъ я збиравсь на отсю суклятську ярмарку, на душі щось такъ було тяжко, наче хто здохлу корову зваливъ на тебе; и воли двічи самі навертали до-дому. Та ще жъ, якъ нагадавъ я теперъ, чи не въ понеділокъ ми виіхали. Ну, отъ и вся біда!… Не вгомонний
