„За що жъ отсе, куме, на насъ напасть такая? Тобі ще нічого, тебе винують по крайній мірі за те, що въ иншого укравъ; але за що мені, нещасливому, лихий наклепъ такий, буцімъ у самого себе укравъ кобилу? Видко, вамъ, куме, зъ роду вже написано, немати щастя!“
„Горе намъ, сиротамъ біднимъ!“
Тутъ оба кумове принялись хлипати на-голосъ.
„Що зъ тобою, Солопію?“ сказавъ увійшовши въ ту пору Грицько. „Хто отсе звязавъ тебе?“
„А! Голопупенко, Голопупенко!“ закричавъ урадовавшись Солопій. „Отъ, куме, отсе той самъ, за которого я говоривъ тобі. Ехъ, то хватъ! хай мене Богъ убє заразъ на отсімъ місці, коли вінъ не вицідивъ при мині кухоль, мало не зъ твою голову, и хочъ би разъ зморщився!“
„Що жъ ти, куме, такъ не уваживъ такого славного парубка?“
„Отъ, якъ бачишъ,“ продовжавъ Черевикъ, обернувшись до Грицька, „покаравъ Богъ, видко, за те, що провинивсь
