Ця сторінка вичитана
XIII.
Не бійся, матінко, не бійся,
Въ червониі чобітки обуйся,
Топчи вороги
Підъ ноги,
Щобъ твоі підківки
Брязчали,
Що-бъ твоі вороги
Мовчали!
Весільна пісня.
Підперши рукою гарненьку борідку свою, задумалась Параска, сидячи сама въ хаті. Багато мрій увивалось около русоі головки. Иноді на-разъ легонька усмішка рухала іі червоні губки, и якесь радісне чувство підіймало іі темні брови, а иноді знову хмарка задумчивости опускала іхъ на карі та ясні очи.
„Ну, що, якъ не станеться те, що вінъ казавъ?“ шептала вона зъ якимось виразомь сомніня. „Ну що, якъ мене не видадуть? якъ…
