ні, ні, — сёго не буде! Мачоха робить всё, що ій забагнеться: хиба жъ и я не можу робити сёго, що мені забагнеться? На упрямство и мене стане. Та який вінъ хороший! якъ чудно горять ёго чорні очи! якъ любо говорить вінъ: Парасю, голубко! якъ пристоіть ёму біла свитка! Ще-бъ тільки ярчійшого пояса!… Та нехай вже; атже-жъ я ёму виткаю, якъ перейдемо жити въ нову хату. Не можъ и подумати безъ радости,“ продовжала вона, виймаючи зъ-за пазухи маленьке зеркало, обклеєне червонимъ паперомъ, що вона купила на ярмарці, и глядячись у нёму зъ тайнимъ удовольствомъ, „якъ я зустрінуся тоді де-небудь зъ нею! Я ій ні за що не поклонюсь, хочъ най вона собі и трісне! Ні, мачохо, годі бити тобі твою пасербицю! Швидче пісокъ зійде на каменю и дубъ похилиться у воду, мовъ верба, аніжъ я похилюсь передъ тобою!… Та я й забула… ану примірю очіпокъ, хоть вінъ и мачошинъ, якъ-то мені прийдеться?“
Тутъ встала вона, держачи въ рукахъ зеркальце и нахилившись до нёго головою, трепетно йшла по хаті, неначе боячись, щобъ не впала, видячи підъ собою, замість помосту, стелю зъ накладеними підъ нею дош-
