ками, зъ которихъ провалився недавно поповичъ, та полиці, наставлені горшками.
„Що се я, справді, наче дитина!“ промовила вона сміючись, „боюся ступити ногою!“
И зачала притупувати ногами, — чимъ дальше, усе смілішь; наконець ліва рука іі опустилась и підперлася въ бікъ, и вона пішла танцювати, побрякуючи підківками, держачи передъ собою зеркальце и приспівуючи свою полюблену пісню.
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько!
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься близенько!
Зелененький барвіночку,
Стелися ще нижче!
А ти, милий, чорнобривий,
Присунься ще ближче!
Черевикъ заглянувъ у отсю пору въ двері, и побачивши дочку свою танцюючу передъ зеркаломъ, зупенився. Довго стоявъ вінъ, сміючись зъ невиданого прибагу дівчини, котора, задумавшись, не помічала, здавалось, нічого; але якъ почувъ знакому нуту пісні, жилки у ёму затрусились; гордо запідбочившись, виступивъ вінъ на-передъ
