и пустився на въ-присядку, й забувши про всі своі діла. Голосний регітъ кума заставивъ обоіхъ зхаменутись.
„Отъ добре, батько зъ дочкою загадали тутъ самі весілє! Идіть бо швидче, молодий прийшовъ.“
При посліднёму слові, Параска зпаленіла ярче відъ червоноі стяжки, що повязувала іі голову, а безжурний батько іі нагадавъ, зачимъ и самъ вінъ прийшовъ.
„Ну, дочко, ходімо швидче! Хівря, на радощахъ, що я продавъ кобилу, побігла,“ говоривъ вінъ, боязько озираючись на всі боки, „побігла накупити собі плахтъ та усякихъ дерюгъ, такъ треба, закіль прийде вона, всё и покінчати.“
Не вспіла Параска переступити за порігъ хати, якъ и зчулася на рукахъ парубка у білій свиті, которий зъ купою народу дожидавъ іі на вулиці.
„Боже, благослови!“ сказавь Черевикъ, складаючи імъ руки. „Нехай живуть, якъ вінки вють!“
Тутъ почувся гаміръ міжь народомъ.
„Я швидче трісну, аніжъ допущу до сёго!“ кричала Солопііха, котору однакже зъ реготомъ відтручувала юрба людей.
