автомата, заставляє робити щось похоже на людське, вони по-малу кивали охмеленими головами, підплясуючи за веселячимся народомъ, не звертаючи навіть очей на молоду пару.
Галасъ, регітъ, пісні, помалу тихішали. Смичокъ завмиравъ, слабіючи и теряючи неясні звуки въ порожні повітря. Ще чутись було десь якесь тупанє, похоже на шумъ далекого моря, и скоро все стало пусто и глухо.
Чи не такъ и радость, прекрасна и нестала гостя, улітає відъ насъ, и дарма одинокий звукъ думає виразити веселость? У власному еху вже чує вінъ смутокъ и пустиню, и дико слухає ёго. Чи не такъ и жваві побратими буйноі и вольноі молодости, по-одному, одинъ за другимъ, губляться по світу, и покидають на-конець однимъ свого давного брата? Нудно покиненому! И тяжко, и сумно робиться серцю, а нічимъ помогти ёму!
1829.
