У Хоми Ригоровича бувъ чудний собі звичай: вінъ якъ бо-зна чого не любивъ двічі що-небудь розказувать. Бувало, оце иноді ублагаєшъ ёго розказать що у-друге, то вже й дивись — укине новенького, або переверне такъ, що й не пізнаєшъ. Якось-то разъ, — одинъ изъ тихъ хвинтиківъ — намъ простимъ людямъ трудно й вимовитъ іхъ — сказать-би-то друковані, такъ, ні и не друковані; а хиба те саме, що жиди по нашихъ ярмаркахъ. Нахапають, напросять, накрадуть усякоі всячини, та й випускають книжечки не товще букваря коженъ тобі місяць або и тиждень. Одинъ изъ такихъ хвинтиківъ и виколядувавъ у Хоми Ригоровича оцю саму исторію, а сей вже й забувъ про те. Отъ, коли приізжає изъ Полтави той самий паничъ у горохвяному жупані (про якого я казавъ вже вамъ, и одну казку ёго, може, вамъ довелось и прочитати), привозить изъ собою невеличку книжечку и, ро-
