Може ще довго роздобарювавъ би коваль, коли-бъ локай зъ галонами не штовхнувъ ёго підъ руку, и не нагадавъ, щобъ вінъ не приоставався за другими. Запорожці перейшли ще дві салі и зупенились. Тутъ звелено імъ було дожидатись. У салі товпилося зъ кілька gенералівъ въ вишиванихъ мундирахъ. Запорожці поклонилися на всі боки, и стали въкупу.
За хвилю ввійшовъ, въ товаристві цілоі світи, величного росту, досить грубий чоловікъ, у гетьманському мундирі и жовтихъ чобіткахъ. Волося на нёму було розчухране, одно око трохи криве, на обличю виражалася якась надута величавость, у всіхъ рухахъ видко було привичку повелівати. Всі gенерали, що прохожались-було досить пишно въ мережанихъ мундирахъ, засуятились и зъ низькими поклонами ловили кожде ёго слово и навіть найменший рухъ, щобъ заразъ летіти сповняти ёго. Але гетьманъ не звернувъ навіть уваги на все те, ледве кивнувъ головою и підійшовъ до Запорожцівъ.
Запорожці всі поклонилися въ ноги.
„Чи всі ви тутъ?“ запитавъ вінъ, протяжно, вимовляючи слова трохи въ нісъ.
