Такъ ви хочете, щобъ я вамъ ще розказавъ про діда? — Пожалуй, чому-жъ не потішити побрехенькою? Ехъ, старино, старино! Що за радость, що за роскішъ нападеться на серце, коли вчуєшь про те, що давно-давно, и года ёму и місяця немає, діялося на світі! А якъ ще впутається який-небудь родичъ, дідъ або прадідъ, ну, тоді и рукою махни: щобъ мені похрякнулося за акахвистомъ до великомучениці Варвари, коли не привиджається, що отъ-отъ самъ усе теє робишъ, неначе-бъ залізъ у прадідню душу, або прадідня душа збиткує въ тобі… Ні, мені пуще всёго наші дівчата и молодиці: покажись імъ тільки на очи: „Хома Ригоровичъ! Хома Ригоровичъ! а нуте яку-небудь страховинну казочку! а нуте! нуте!…“ тара та та, та та та, якъ стануть, якъ стануть… Та вже-жъ розказати не жаль, але заглянь-ко, що дієть-
