ся зъ ними въ постелі. Атже-жъ я знаю, що кожда труситься підъ покриваломъ, неначе-бъ іі лихоманка трясе, и рада-бъ зъ головою влізти въ кожухъ свій. Щуръ горшкомъ шкрябне, або сама якъ-небудь ногою кочергу трутить, то Боже крий, вже и душа въ пятахъ. А на другий день, якби нічого небувало, навязується знову; розкажи ій страховинну казку та й тілько. Що-жъ би таке росказати вамъ? Ось не збреде на умъ… Та, роскажу я вамъ, якъ відьми грали зъ покойнимъ дідомъ въ дурні. Тільки завчасу прошу васъ, панове, не збивайте зъ пантелику; ато такий кисіль вийде, що встидно буде и въ ротъ взяти. Покойний дідъ, треба вамъ сказати, бувъ не зъ простихъ у свій часъ козаківъ. Знавъ и твердо-онъ-то и словотитлу поставити. У свято втинає апостола бувало такъ, що теперъ и поповичъ инший сховається. Ну, самі знаєте, що въ тодішні часи, коли зібрати зо всёго Батурина грамотіівъ, то нічого и шапки підставляти — въ одну жменю можна було вложити усіхъ. Стало-бить, и дивуватись нічого, коли всякий встрічній кланявся дідові мало не въ поясъ.
Одинъ разъ задумалося вельможному гетьманові послати за чимось до цариці грамоту.
