Тодішній полковий писарь — отъ, нелегка взяла-бъ ёго, и прізвища не нагадаю… Вискрякъ не Вискрякъ, Мотузочка не Мотузочка, Голопупокъ не Голопупокъ… знаю тільки, що якось дивно зачинається химерне прізвище, покликавъ до себе діда и сказавъ ёму, що, отъ, наряджає ёго самъ гетьманъ гонцемъ зъ грамотою до цариці. Дідъ не любивъ довго збиратися: грамоту зашивъ у шапку, вивівъ коня, цмокнувъ жінку и двохъ своіхъ, якъ самъ вінъ називавъ, поросятокъ, зъ которихъ одинъ бувъ рідний батько хочъ би и нашого брата, и піднявъ таку за собою куряву, що буцімъ задумали-бъ пятнадцять хлопцівъ грати на вулиці въ кашу. На другий день, ще когуть по четвертий разъ не запіявъ, дідъ вже бувъ у Конотопі. Въ ту пору була тамъ ярмарка: народу висипало по вулицяхъ стільки, що ажъ въ очахъ рябіло. Але що було ще рано, то все дрімало, протягнувшись на землі. Візля корови лежавъ гуляка-парубокъ, зъ почервонілимъ, якъ снігуръ, носомъ; подальше хропіла сидячи перекупка зъ кременями, синькою (синёю краскою), шротомъ и бубликами; підъ тілігою лежавъ Циганъ; на возі зъ рибою чумакъ; на самій дорозі розкинувъ ноги бородачъ Мо-
