скаль зъ поясами и рукавицями… ну, всякого зброду, якъ водиться по ярмаркахъ. Дідъ приостановився, що-бъ розглядіти гарненько. Міжъ-тимъ у яткахъ зачало мало-помалу шевелитись: Жидівки стали побренькувати пляшками; димъ поваливъ то тамъ, то сямъ, клубами, и запахъ горячихъ сластёнъ понісся, по всёму табору. Дідові впало на умъ, що въ нёго нема ні огнива ні тютюну въ запасі: отъ и пішовъ таскатись по ярмарці. Не встигъ пройти двадцятёхъ кроківъ — на встрічу Запорожець. Гуляка, и по лицю видко! Червоні якъ грань шаровари, синій жупанъ, яркий барвистий поясъ, при боку шабля и люлька зъ мідянимъ ланцюжкомъ по самі пяти — Запорожець та й тілько! Ехъ, то-то народъ! стане, витягнеться, погладить рукою молодецькі вуси, брякне підковами — и пуститься! та вже якъ пуститься: ноги виплясують, мовъ веретено въ жіночихъ рукахъ; мовъ вихоръ, удре рукою по всіхъ струнахъ бандури, и тутъ же, підпершися въ боки несеться навприсядки; залється піснею — душа гуляє!… Ні, минуло уремячко: не побачити намъ більше Запорожцівъ! Та, такъ и стрінулись; слово-по-слову — чи довго до знакомства? Стали балакати, балакати такъ що дідъ зовсімъ
