палати, такі високі, що коли-бъ зъ десять хатъ поставити одну на другу, то й тоді мабуть не достало би; якъ заглянувъ вінъ въ одну комнату — нема, въ другу — нема, въ третю — ще нема, навіть въ четвертій нема, та въ пятій уже, зиркъ — сидить сама, въ золотій короні, въ сірій новісенькій свитці, въ червонихъ чоботяхъ, и золоті галушки ість; якъ веліла ёму насипати цілу шапку синицями; якъ… усёго й нагадати годі! Объ візні своій зъ чортами дідъ и думати забувъ, а коли лучилось, що хто-небудь и нагадавъ объ тімъ, то дідъ мовчавъ, неначе-бъ не до нёго и діло йшло, и великого стоіло труду упрохати ёго, росказати все, якъ було. Та видко, вже за кару, що не кинувся заразъ після того овятити хату, бабі, що року, именно и въ ту саму пору, ставалось таке диво, що танцюється бувало та й тільки; за що ні возьметься ноги забагають своє, и отъ такъ и кортить іхъ пуститись на-вприсядку.
