Перехрестився дідъ, якъ злізъ на долину. Що за чортівщина! що за пропасть, які зъ чоловікомъ чудеса діються! Зиркъ на руки — всі въ крові; подивився въ бочку що стояла на-сторчъ зъ водою — и лице также. Обмившись гарненько, щобъ не перелякати дітей, входить вінъ по-тихоньки въ хату, дивиться: діти подаються до нёго задомъ и въ боязні показують ёму пальцями, мовлачи: „Дивись, дивись, мати, мовъ дурна, скаче!“ И справді, баба сидить, заснувши передъ гребенемъ, держить въ рукахъ веретено и спяча підскакує на лавці. Дідъ, взявши по-тихоньки за руку, збудивъ іі. „Здорова, жінко! чи здорова ти?“ Ся довго дивилась, випуливши очи, а-далі й пізнала вже діда и росказала, якъ ій снилося, що пічъ іздила по хаті, вигоняючи лопатою горшки, лоханьки и чортъ зна, що ще таке. „Ну,“ каже дідъ, „тобі въ сні, мені на яві. Треба буде, бачу, освятити нашу хату; а теперъ мені нічого пеняти.“ Сказавши теє и одпочинувши трохи, дідъ узявъ коня и вже не зупенявся ні днемъ, ні нічю, поки не доіхавъ на місце и не оддавъ грамоти самій цариці. Тамъ надивився дідъ такихъ дивъ, що стало ёму на довго після того росказувати: якъ повели ёго въ
