васъ!“ и вже було и руку піднявъ, ажъ тутъ загреміли передъ нимъ кінські кості.
„Отъ тобі й кінь твій!“
Заплакавъ, бідняка, дивлячись на нихъ, якъ дитя нерозумне. Жаль старого товариша! „Дайте жъ мені якого-небудь коня, вибратися зъ гнізда вашого!“ Чортъ луснувь гарапникомъ — кінь, якъ огонь, звився підъ нимъ, и дідъ, мовъ птаха, винісся на-верхъ.
Страхъ однакже напавъ на нёго посередъ дороги, коли кінь, не слухаючи ні крику ні поводівъ, скакавъ черезъ провали и болота. Въ якихъ місцяхъ вінъ не бувъ, то ажъ дрожъ збирала при самихъ оповіданяхъ. Глянувъ якось собі підъ ноги — и ще гірше перелякався: пропасть! крутизна страшенна! А сатанинській звірюці и байдуже: прямо черезъ неі. Дідъ держатись: не тутъ то було. Черезъ пні, купини полетівъ стрімголовъ у провалъ, и такъ поваливсь на дні ёго до землі, що здавалося и духъ зъ ёго вишибло. По крайній мірі, що діялося зъ нимъ въ той часъ, нічого не тямивъ, и якъ прочнувся трохи и обіздрівся, то вже розсвітало зовсімъ, передъ нимъ мелькали знакомі місця и вінъ лежавъ на криші своєі власноі хати.
