Морозило сильніще ніжъ зъ ранку; але за те такъ було тихо, що скрипъ морозу підъ чоботомъ чутись було зъ-за півъ версти. Ще ні одна юрба парубківъ не показувалась підъ вікнами хатъ; місяць одинъ тільки заглядувавъ у нихъ крадькома, якби викликуючи одягаючихся дівчатъ вибігти швидче на скрипучий снігъ. Тутъ зъ комина одноі хати клубами поваливъ димъ и пішовъ хмарою по небу, а вкупі зъ димомъ піднялася відьма верхомъ на мітлі.
Коли-бъ въ отсю пору проізджавъ Сорочинецький засідатель на трійці обивательськихъ коней, въ шапці зъ баранковою околицею, зробленій на уланську моду, въ синімъ
ками. Тому, хто колядує, завше кине въ мішокъ хозяйка або хозяінъ, або хто остається дома, ковбасу, або хлібъ, або мідяний грішъ, чимъ хто богатий. Говорять, що бувъ колись болванъ Коляда, которого приймали за бога, и що буцімъ відъ того пішли и колядки. Хто ёго знає? Не намъ простимъ людямъ объ сімъ толкувати. Прошлого року отець Осипъ запрітивъ-було колядувати по хуторахъ, мовлячи, що буцімъ тимъ народъ угоджає сатані. Однакже, коли сказати правду, то въ колядкахъ и слова нема про Коляду. Співають часто про різдво Христове, а при кінці віншують здоровя хозяінові, хозяйці, дітямъ и всему дому. — Замітка пасічника.
