кожусі, підбитімъ чорними смушками, зъ по-дідьчому сплетеною нагайкою, которою вінъ має звичай підгоняти свого повозника, то вінъ певне запримітивъ би іі, бо відъ Сорочинецького засідателя ні одна відьма на світі не втаіться. Вінъ знає налічити, скільки у кождоі баби безрога мече поросятъ, и скільки въ скрині лежить полотна, и що именно зъ своєі одежи и хозяйства заставивъ добрий чоловікъ у неділю въ шинку. Але Сорочинецький засідатель не проізджавъ, та и якежъ ёму діло до чужихъ, — у нёго своя волость! А відьма міжъ-тимъ піднялась такъ високо, що одною тільки чорною плямкою мелькала въ-горі. Але де ні показалася плямка, тамъ звізди, одна за другою, пропадали на небі. Швидко відьма набрала іхъ повний рукавъ. Три або чотире ще блестіли.
Якъ-разъ зъ противноі сторони, показалася друга плямка, більшала, стала розтягатися, и вже було не плямка. Підсліповатий, хоча-бъ наложивъ на нісъ замість окулярівъ колеса зъ комисаровоі брички, и тоді-бъ не розпізнавъ, що се таке. Зъ-переду зовсімъ Німець (Німцемъ називають у насъ кождого, хто тільки зъ чужоі землі, чи вінъ Французъ, чи Цісарець, чи Шведъ — все Німець); ву-
