нувъ своіхъ збитківъ. Підбігши наразъ вхопивъ вінъ обіручъ місяць, кривлячись и дуючи перекидавъ ёго зъ одноі руки въ другу, якъ мужикъ, що голими руками діставъ огню для своєі люльки; наконець поспішно сховавъ ёго въ кешеню и побігъ дальше, неначе ні въ чімъ и не бувавъ.
Въ Диканьці ніхто й не чувъ, якъ чортъ укравъ місяць. Правда, волосний писарь, виходячи на чотирёхъ зъ шинку, бачивъ, що місяць ні зъ того ні зъ сёго танцювавъ на небі, и впевнявъ, божачися, о тімъ все село; але миряне кивали головами и навіть підіймали ёго на сміхъ. Та яка-жъ була причина рішитись чортові на таке беззаконне діло? А отъ яка: вінъ знавъ, що богатий козакъ Чубъ запрошений дякомъ на кутю, де будуть: голова, приіхавший зъ архиєрейськоі півчоі дружини родичъ дяка, въ синімъ сурдуті, що бравъ найнизшого баса, козакъ Свербигузъ и ще де-хто; де, окрімъ куті, буде варенуха, перегонена на шафранъ горілка и багато всякого зъіжного.
А міжъ-тимъ ёго дочка, красавиця на все село, останеться дома, а до дочки, запевне, прийде коваль, силачъ и молодець хоть-куди, которий чортові бувъ противнішъ
