„Коли треба чорта, то й иди до чорта!“ одвічавъ Пацюкъ, не підіймаючи на нёго очей и продовжаючи вбирати галушки.
„Тому то я и прийшовъ до тебе,“ одвічавъ коваль, відважуючи поклонъ: „окрімъ тебе, думаю, ніхто на-світі не знає до нёго дороги.“
Пацюкъ ні слова, и доідавъ останні галушки.
„Зроби ласку, чоловіче добрий, не відкажи!“ настававъ коваль. „Чи свинини, чи греччаноі муки, ну, чи полотна, чи пшона, чи чого иншого, въ случаю потреби… акъ звичайно міжъ добрими людьми водиться… не пожалую, лишъ розкажи, якъ, примірно сказать, попасти до нёго на дорогу?“
„Тому не треба далеко ходити, у кого чортъ за плечима,“ промовивъ рівнодушно Пацюкъ, не зміняючи свого положеня.
Вакула вліпивъ у нёго очи, неначе-бъ на лобу ёго написане було поясненє сихъ слівъ. „Що вінъ говорить?“ мовчки запитувала ёго міна; а на-впівъ отвертий ротъ готовивсь пролигнути, мовъ галушку, першуще слово.
Але Пацюкъ мовчавъ.
