„Ти, кажуть, не у гнівъ будъ сказано…“ сказавъ, зібравши духъ, коваль — „я веду объ сёму річъ не для-того, щобъ тебе зобидити — трошки посвоячений зъ чортомъ.“
Промовивши отсі слова, Вакула напудився, подумавши, що виразився все ще по-просту и мало змягчивъ кріпкі слова, а сподіваючись, що Пацюкъ, ухопивши кадчину вкупі зъ мискою, пішле ёму прямо въ голову, вступивсь трохи на-бікъ и закрився рукавомъ, щобъ горяча юшка зъ галушокъ не обризкала ёму лиця.
Але Пацюкъ подивився и знову зачавъ заідати галушки.
Осмілений коваль рішивсь продовжати: „Прийшовъ до тебе, Пацюку, дай Боже тобі всёго, добра всілякого въ-волю, хліба въ пропорціі! (Коваль иноді вмівъ укинути модне слово: вінъ привикъ до сёго ще за свого побутку въ Полтаві, коли малювавъ сотникові дощатий парканъ). Пропадати приходиться мені, грішному! ніщо не помогає на-світі! Що буде, то буде, приходиться просити помочи у самого чорта. Що-жъ, Пацюку,“ промовивъ коваль, бачучи незмінне ёго мовчанє: „що мені робити?“
