и те, що пролізати въ двері ставалось для нёго зъ кождимъ рокомъ труднішъ. Тоді миряне мусіли до нёго ходити самі, якъ мали до нёго потребу.
Коваль не безъ боязни отворивъ двері и вздрівъ Пацюка, сидячого на землі, по-турецьки, передъ невеликою кадчиною, на которій стояла миска зъ галушками. Ся миска стояла, якби нарошно, на-рівні зъ ёго ротомъ. Не рушивши й одного пальця, вінъ нахиливъ зъ-легка голову до миски, хлебтавъ юшку и зхапувавъ иноді зубами гамушки.
„Ні, отсей,“ подумавъ Вакула про-себе, „ще лінивішъ самого Чуба: тотъ бодай ість ложкою, а сей и руки не хоче підняти!“
Пацюкъ певне кріпко занятий бувъ галушками, бо, здавалося, зовсімъ не помітивъ приходу коваля, которий, ледве ступивши на порігъ, відваживъ ёму низесенький поклонъ.
„Я прийшовъ до твоєі милости, Пацюку!“ сказавъ Вакула, кланяючись знову.
Товстий Пацюкъ піднявъ голову, и знову зачавъ заідати галушки.
